Все про Шевченка

„Душа поетова святая живе в святих його речах...”

(до 200-ї річниці від дня народження Т.Г.Шевченка)

9 березня 2004 року виповнюється 200 років від дня народження Тараса Григоровича Шевченка – поета, художника, мислителя, палкого  патріота України.
Кожна нація, якій  пощастило відкрити і висловити свою творчу  ідентичність, своє глибинне  самопізнання, базу національної культури, осягнула це могутнім словом свого національного пророка. Серед тих щасливих, вибраних народів є і ми, українці. І ось чому. Поляки дістали  Міцкевича, німці – Гете, англійці мають Шекспіра, італійці – Данте. Росія гордиться своїм Пушкіним, а ми, українці – Тарасом Шевченком. Він, безсмертний Тарас, для нашого народу – явище унікальне, неординарне. Тому все, що з ним пов’язане, дороге нам і рідне. Але постать Кобзаря досить часто настільки  зміфологізована, що  за нею досить важко побачити звичайну людину, яка колись так само кохала і  зраджувала, боялась і ненавиділа.
То яким же був Тарас насправді?

ДИТИНСТВО ТА ЮНІСТЬ ПИСЬМЕННИКА.

Т.Г. Шевченко народився 9 березня 1814 р. в селі Моринцях, Звенигородського повіту, Київської губернії, в сім'ї селянина-кріпака. Рано втративши матір, а потім і батька, він з дитинства зазнав багато горя, відчув на собі весь тягар кріпацтва.
Деякий час Шевченко був у навчанні в дяка-вчителя на становищі школяра - "попихача". Вже у ті роки в нього виявляється великий потяг до малювання. Після невдалих спроб знайти собі в сусідніх селах учителя малювання, Шевченко повертається до свого села і стає наймитом у попа.
Коли Шевченкові йшов 15 рік, його взя¬ли за слугу-козачка до молодого пана Енгельгардта. Разом з паном Шевченко їде до Києва, а потім живе у Вільно і в 1831 р. приїжджає до Петербурга. На 18-му році життя Шевченка законтрактовано до цехово¬го майстра живопису Ширяєва. Випадково знайо¬миться він з художником І. Сошенком, а через нього — з відомими художниками й письменниками: К. Брюлловим, В. Жуковським, О. Венеціановим. Є. Гребінкою та ін. 22 квітня 1838 року Шевченка викуплено у пана Енгельгардта за 2500 крб. асиг¬націями. Молодий художник стає вільним слухачем Академії мистецтв, одним з улюблених учнів і това¬ришів К. Брюллова.

ЗОВНІШНІСТЬ

У молодості Шевченко вдягався дуже модно. Про зачіску  не вельми дбав. Голив вуса, але залишав негусті бакенбарди. Був середнього зросту, але міцної тілесної будови. Широкі плечі, широка талія й легка сутулість надавали його поставі того особливого характеру , що росіяни називають  "угловатостью"; у руках його не було гнучкості, граційності. На  смаглявому обличчі – ледь помітні сліди віспи. Русявий. На перший погляд, обличчя його видавалося звичайним, але кожного, хто хоч трохи приглядався до нього, чарували невеликі, але виразні сірі очі, що світилися надзвичайним розумом і дивною добротою.
ВДАЧА
Ось як згадують про Шевченка сучасники: "Своєю простотою,  сердечністю, однією своєю появою мимоволі  прив’язував до себе всіх: від малого до великого…", "Його  трохи незграбні, але зовсім не вульгарні манери, проста мова, добра, розумна усмішка, все якось притягувало до нього й залишало враження старого знайомства, старої приязні, при якій всі  церемонії робилися зайвими", "Він був  надзвичайно ласкавий, м’який і наївно довірливий до людей, в усіх він знаходив щось добре й  захоплювався часто людьми, що не були його варті. Сам же він впливав на інших якось чарівливо, всі любили його, навіть слуги".

ТАЛАНТ

Свої поезії Шевченко писав з надзвичайною легкістю – наче жартома: міг не тільки слухати при цьому розмови присутніх, а й сам брати в них участь. Шевченко був  академіком гравюри Петербурзької академії мистецтв. Він залишав по собі багату спадщину: сотні закінчених картин олією,  сепією та аквареллю, понад 30 офортів, близько 1300 малюнків. До того ж, не все збереглося. Шевченко був віртуозом  інтимного співу. Мав добрий слух, невеликий але гарний голос. Знав безліч українських пісень. Часто співав соло, а свою улюблену "Зіроньку"  виконував так, що загіпнотизовував слухачів. Окрім того, був талановитим оповідачем і прекрасним  декламатором. Запальний театрал і приятель  найвидатніших акторів – свого часу, під час солдатчини він проявив блискучі акторські здібності.

ОТОЧЕННЯ

Друзями Шевченка були відомі культурні й мистецькі діячі Росії. Так, він  переселився до відомого художника Карла Брюлова, щоб опікуватися ним під час хвороби, викликаної  любовною драмою. Шевченко був серед небагатьох приятелів автора  прославленого  полотна  "Останній день Помпеї". Геніальний актор Щепкін настільки любив Шевченка, що 70-річним спеціально приїхав на зустріч до Тараса  Григоровича  у Ніжній Новгород. Для вже  поважного старця це був справжній подвиг.  Ніхто з таким ентузіазмом не приймав Шевченкових творів і не декламував їх, як цей видатний актор Росії. Відомий історик Микола Костомаров, який був з поетом у близьких стосунках, під час похорону Шевченка  почав промовляти, але, схвильований, заридав і пішов геть.
Шевченко був  у дружніх стосунках з усією українською елітою – Кулішем і Гулаком – Артемовським, гребінкою і Марко Вовчок, Квіткою Основ’яненком і Максимовичем.

СЛАВА

В Україні Шевченко мав таку велику популярність, що поміщики  навперейми запрошували його в  гості, а коли поет входив до зали, то всі присутні  стовплювалися при вході, і навіть  чванькуваті пані, що інакше не розмовляли, як по – французки, очікували його появу з великою цікавістю. Він був  предметом загальної уваги і захоплення.
Повертаючись пароплавом із  заслання, недавній рядовий Шевченко  мешкав у каюті самого капітана і був постійним гостем подорожуючих мільйонерів. Уся петербурзька еліта:  найславетніші вчені, письменники, політичні діячі, митці, артисти, композитори, колишні політичні  вигнанці і в’язні, модні красуні, аристократи й студенти, урядовці усі вони  строкатим і галасливим натовпом після  заслання  оточили Шевченка, не даючи йому ні відпочити , ні зайнятися своїми справами.  Його мало  не носили на руках.
Про його популярність свідчить і те, що  автопортрет Шевченка купила дядина царя Олександра ІІ, велика княгиня Олена Павлівна, вдова царевого дядька, а один з  офортів - граф Олександр Іваров, син колишнього міністра освіти.

ГРОШІ

Гроші  в Шевченка не трималися. Маючи великі суми, витрачав їх, сам добре  не знаючи, як і куди. Не вмів бути ні  ощадливим, ні розпоряджатися грішми. Часто необережно позичав і ставав жертвою ошуканців.  Заходячи до міста, завжди брав гроші для  жебраків. Якось не замислюючись, всунув у руку старцеві золотого імперіала. Переляканий небувалою щедрістю, той  відмовився від такої суми.
У києві служниця перучи Шевченкові хустки, знайшла  позав’язувані у вузликах гроші, Поет ніяк не міг пригадати, коли і за яких обставин туди їх заховав. У неділю за ці "дурні якісь гроші" він справив банкет для дітвори з цілої околиці.

ОСТАННІ ДНІ ПОЕТА

Про своє фізичне здоров’я Шевченко дбав мало. А воно було дуже   надірваним ще в часи заслання. Окрім того, був рідкісним працелюбом. Уже наприкінці вересня 1860 року стало помітно, що поет вельми хворий. Однак він про це нікому не говорив і весь віддавався праці. лише 23 листопада поскаржився лікарю на біль у грудях. Той порадив не виходити на двір. Домашній карантин Шевченко витримав до Різдва. Казав: "Щоб і на Різдво не виходити? А кутя? А узвар?  Ні, не всиджу: колядувати хоч рачки полізу до куми! Це колядування цілком надломило його організм.
Діагноз лікарів був невтішний: водяна хвороба. Останні дні Шевченко провів у великих муках. Проте жоден стогін не вирвався з його грудей. Шевченко лише  стискав зуби, виривав ними вуса, давлячи в собі болі, що його мучили.
У неділю 10 березня о п’ятій ранку, зійшовши по сходах до майстерні, він  охнув і впав. Так перестало битися серце Тараса Шевченка.
Кріпак із кріпаків, геній із геніїв – це він  дочасно віддав своє життя, аби неправда і сваволя, кривда і глум над чесною людиною ніколи не приходила на нашу землю.